Комплект ГСС за Єгипет

Медаль «Золота Зірка Героя СРСР» №10726 — варіант із широкою колодкою та рухомим з’єднувальним кільцем, із широким кантом у великій гайці.
Стан дуже хороший, незначні сліди побутування, з’єднувальне кільце запаяне.

Орден «Леніна» №391910 — підвісний тип, ЛМД, номер нанесений обертовим інструментом — «бор-машинкою».
Стан близький до дуже хорошого, незначні сліди побутування, тріщина та кілька мікрочешуй, з’єднувальне кільце запаяне.

Орден «За службу Батьківщині у ЗС СРСР» 3-го ступеня №14214 — варіант без вираженого контррельєфу на променях реверсу передньої частини знака.

Стан дуже хороший, незначні сліди побутування.
Орденська книжка, велика грамота у коробці, мала грамота у дуже хорошому та хорошому стані.
Ромб про закінчення вищого військового училища, перова ручка та 5 фотографій із кавалером у дуже хорошому та хорошому стані.

Кавалер — командир дивізіону ЗРК, підполковник Кутинцев Микола Михайлович. Звання Героя Радянського Союзу присвоєне за участь у бойових діях під час арабо-ізраїльського конфлікту в Єгипті, внаслідок чого дивізіоном ЗРК С-125 були збиті літаки противника (у нагородному листі — 1 збитий, а другий підбитий, у різних джерелах зустрічаються згадки від 3-х до 11). Орденом «За службу Батьківщині у ЗС СРСР» нагороджений за БДП.

Кутинцев був легендарною особистістю, а його портрети з коротким описом подвигів висіли на спеціальних планшетах у всіх ленінських кімнатах «Гречицько-Бургундської» бригади. За весь післявоєнний період до Афганістану звання Героя в Радянській Армії отримали одиниці, а у всіх Військах ППО — лише 2 особи. Одним із них і був Кутинцев. Це звання тоді надавали дуже скупо. Багато «пво-шників» воювали у В’єтнамі в період американських бомбардувань цієї країни. Були відомі офіцери наведення та командири дивізіонів, які збили по півтора десятка американських літаків. Вони були «Героями ДРВ», але в СРСР їм вручали ордени «Червоного Прапора», дуже рідко — «Леніна». Звання «Героїв» у в’єтнамській війні радянським офіцерам не присвоювали. Тим більшою була слава Кутинцева, який брав участь у знаменитих боях з авіацією Ізраїлю в Єгипті з 1970-го по 1973-й роки.

Майор Кутинцев був командиром най«важчого», 8-го дивізіону бригади. Бригаду розгорнули з полку до бойового складу під час подій 1968-го року. Тоді були «викинуті» на бойові позиції та розгорнуті вздовж узбережжя Фінської затоки 6 дивізіонів С-125 «Нева». Офіцери та солдати після цього роками жили там, у землянках і наметах, поступово будуючи казарми, їдальні, ДОС-и і т. д. пресловутим «госпспособом». Особливо складним для життя було місце дислокації 8-го дивізіону. Він знаходився на Курголовському півострові. Бойова позиція його була просто чудовою, дозволяла впевнено виявляти та обстрілювати маловисотні цілі над акваторією Фінської затоки. Умови служби і життя, навіть для незніженої Військ ППО країни, були важкими — як для солдатів, так і для офіцерів та їхніх сімей. Навіть через 10 років він залишався найважчим дивізіоном у побутовому відношенні. Вода — з криниці (взимку пробивали в ній ополонку «пешнею», щоб пролізло відро), туалет — на вулиці, світло — часто від дизелів, а коли солярки залишалося мало — електрику давали тільки для забезпечення роботи бойової техніки. Газові балони возили з розташування бригади, за сотню кілометрів. І все це було за 200 кілометрів від Ленінграда. Тим, хто служив там, навіть платили 15% надбавки до окладу — «за дикість».

У 1970-му році, коли там командував Кутинцев, побутова обстановка була ще гіршою. Крім того, за «доброю» армійською традицією, у такі підрозділи «засилали на виховання» всяких «розгільдяїв і негідників» з управління бригади та більш благополучних у побутовому відношенні дивізіонів. Ці «розгільдяї» перевиховуватися зазвичай не поспішали, а розкладали дисципліну в дивізіоні, як могли. Загалом, справи у майора Кутинцева йшли погано, «НП» слідувало за «НП», загрожувало зняття з посади.

У той час араби знову почали намагатися воювати з Ізраїлем. Доблесні єврейські льотчики вкотре «навішали» арабським «горе-союзничкам» по саме не хочу, розгромивши їх ППО та ВПС. Гамаля Абдель Насера (до речі, хрущовського Героя Радянського Союзу) уже змінив Анвар Садат. Він звернувся до СРСР по допомогу. І СРСР, як завжди, не відмовив.

На базі Ленінградської 6-ї ОА ППО був сформований корпус ППО, що складався із солдатів і офіцерів, і терміново перекинутий до Єгипту. Набір туди був теж традиційним — «добровільно-примусовим», хоча випадків відмов не було. Була команда відібрати «найкращих». Хто служив в армії, знає, як у ній відбирають «найкращих». Жоден командир не віддасть невідомо кому хорошого солдата чи офіцера, а з «зальотних» — будь ласка. Так і Кутинцева запросили на бесіду і запропонували з’їздити до Єгипту. Він із радістю погодився.

Від’їжджали у цивільному одязі. У Миколаєві вантажили техніку на танкери, і звідти — в Александрію.
Проводжати добровольців приїхав особисто Косигін Олексій Миколайович, Голова Ради Міністрів СРСР із відповідною свитою. Косигін сам обійшов стрій тих, хто від’їжджав, і відповів на всі їхні запитання. Найзапам’ятовуваніше питання йому поставив Кутинцев: «Товаришу Косигін, чи не можна відкласти вирахування з мого грошового утримання за зниклу анамофорну насадку вартістю 570 рублів до нашого повернення зі спецвідрядження?» — звернувся він із питанням до члена Політбюро ЦК КПРС.

Косигін не знав, що таке «анамофорна насадка». Він зажадав пояснень від свити, де серед інших були Міністр оборони СРСР і Головком Військ ППО країни. Командир дивізіону був матеріально відповідальним за все майно дивізіону. Коли він його «здає», то зобов’язаний за все, що числиться за описом, відзвітувати або заплатити, якщо щось пропало. Насадка застосовувалася на кінопроекторі для демонстрації широкоформатних фільмів і коштувала величезні гроші (місячна зарплата інженера тоді була близько 100 рублів), бо являла собою велику лінзу, яку виготовляли тільки в НДР. Хтось із «кутинцевських» підлеглих її вкрав (мабуть, щоб продемонструвати диво оптики у рідному селі чи аулі — невідомо). Ну, а за її відсутність зробили грошове вирахування з командира і замполіта, щоб не забували Батьківщину за морями-океанами. Як усе це пояснили Косигіну — невідомо, але після короткої розмови зі свитою Олексій Миколайович показав себе молодцем і запевнив Кутинцева, що всі вирахування за нещасну насадку з нього скасують. Так і виконали. Наркоми сталінської школи слово тримали, а виконання своїх розпоряджень перевіряти вміли. От і виявився Кутинцев разом зі своїм замполітом чистим перед Батьківщиною завдяки Косигіну.

Везли «добровольців» у Єгипет із Миколаєва, але вони прямували без техніки, а перевозили їх на звичайному теплоході. Усіх переодягли в цивільну форму одягу, видали однакові сірі плащі: офіцерам видали капелюхи, а солдатам — берети. На теплоході вони прямували разом із звичайними цивільними туристами. Ті дивувалися дивним туристам, які дисципліновано прямували на прийом їжі за командою ГГС корабельної трансляції: «Туристи в беретах запрошуються на сніданок» або «Туристи в капелюхах, пройдіть на обід».

Прибувший до Єгипту радянський корпус створив «перший млинець комом». Таємно розгорнулися і заступили на бойове чергування (правда, ізраїльське радіо ледь не в перший день російською мовою привітало радянських воїнів з прибуттям, перерахувавши поіменно керівний склад корпусу). Потім рідне російське «роздолбайство» змішалося з лінивством і безалаберністю арабів, що дало неминучий результат. Араби, звиклі до несостоятельності своїх сил ППО, літали на літаках з несправною системою розпізнавання «свій — чужий». Радянських охоронців єгипетського неба ніхто про це не попередив. Внаслідок цього, на другий день дивізіон, що прикривав аеродром Александрії, виявив арабський ІЛ-28, що заходив на посадку. Оскільки ціль не відповідала на запит системи розпізнавання (а на екрані індикатора всі цілі видно у вигляді невеликої точки, за якою не визначити їх тип і державну приналежність), її обстріляли і збили, в результаті чого один льотчик загинув. Незважаючи на те, що особливої вини радянських ракетників у цьому не було, розгорівся страшний скандал, і Садат дзвонив самому Брежнєву, а все керівництво радянської групировки отримало нагоняї. Зрозуміло, що це не додало нікому настрою і бойового духу. Євреї, навчені американськими льотчиками, врахували досвід боїв у В’єтнамі і воювали вправно. Чим нижче літак летить, тим важче його збити, як це не дивно. Виявити низьколетячу ціль дуже важко, у зоні вогню вона знаходиться секунди, а то й частки секунди, кутові швидкості цілі величезні, і все це заважає веденню вогню по такій цілі. ВПС Ізраїлю літали над єгипетськими і синайськими пустелями на висотах 20–50 метрів або нижче. Виявити, збити чи ефективно обстріляти їх було дуже складно. Обстановка загострювалася, серед арабських військових пішли розмови, що російська техніка погана, мовляв росіяни на ній нічого з ізраїльськими ВПС зробити не можуть. Керівництво Кутинцева ходило похмурим і задумливим.

Кутинцев тим часом понаблюдав за польотами ізраїльських льотчиків, покатався по пустелі на своєму «уазику», і виявив русло висохлої річки, над яким ізраїльтяни перелітали через Суецький канал, лишаючись непомітними для радянських радіолокаційних станцій. Йому спала на думку ідея організувати там вночі засідку. Командування зенітно-ракетної бригади, до складу якої входив дивізіон Кутинцева, з великою неохотою погодилося на цей експеримент. Практично він діяв на свій страх і ризик. Натренувавши розрахунки швидко розгортати і згортати дивізіон, він досяг у цьому великих успіхів, утричі перевищивши «відмінний» норматив. Потім домовився з арабами, щоб вони розгорнули поряд з його позицією вночі ще 3 «фальшивих» дивізіони з фанери й дощок (в цьому, а також у маскуванні позицій, араби були визнаними майстрами). Вночі Кутинцев виставив дивізіон до русла, розгорнув техніку і замаскувався. Поруч араби організували фальшиві позиції з фанерними кабінами і ракетами з колод. На світанку з’явився ізраїльський «Скайхок», розвідник погоди. Його Кутинцев збив у режимі ТВК (телевізійного каналу). Потрібно відзначити, що основним демаскувальним ознакою техніки ППО є її радіолокаційне випромінювання. Воно миттєво виявляється приладами на літаку, і відповідна апаратура попереджає льотчика, що його опромінює РЛС (радіолокаційна станція) або СНР (станція наведення ракет), а далі він застосовує маневр, ставить перешкоди або виходить з зони ураження, дивлячись по обстановці. Усе це серйозно знижує ефективність обстрілу.

А от режим ТВК, який і застосував Кутинцев, дозволяє обстріляти візуально видиму ціль без увімкнення радіолокаційного випромінювання, зненацька для льотчика. Удар виходить кинджальним. Так і сталося: «Скайхок» був збитий, а його пілот не встиг навіть зрозуміти, яким чином. Нічого не зрозуміли і в штабі ізраїльських ВПС. Їх літак просто зник, льотчик нічого не повідомляв про своє виявлення росіянами, та й нема там ніяких росіян. Вирішивши, що сталося льотне происшествие, ізраїльтяни послали пару «Фантомів» на пошук зниклого літака і пілота. Їх уже проінструктували, і вони летіли на гранично малій висоті.

Кутинцев виявив цю пару і обстріляв ведучого. Перша ракета вразила «Фантом», і Кутинцев зумів перенести наведення другої ракети на веденого. Це було дуже складним завданням, оскільки комплекс С-125, на якому й воював Кутинцев, дозволяв одночасно обстрілювати лише одну ціль двома ракетами. На щастя, «Фантоми» летіли поруч, і йому вдалося перенести наведення другої ракети на сусідню ціль. Другий «Фантом» був лише підбитий. Його льотчик миттєво зрозумів, у чому справа, вийшов із зони ураження й полетів назад, повідомляючи про російське підступництво.

Розуміючи, що станеться далі, Кутинцев дав команду «орликам» терміново згортатися. «Орлики» не підвели й згорнули техніку, перекривши всі власні рекорди. Від’їхавши від місця засідки на десяток кілометрів, воїни бачили, як ВПС Ізраїлю «хвиля за хвилею» бомбили їхню позицію та фанерні макети єгиптян, прагнучи помститися за свої втрати.

Кутинцев повернувся і доповів командирові про успіх. Його похвалили за удачу, але спершу ніхто не надав їй особливого значення. Знову розгорнувши дивізіон на місці постійної дислокації, Кутинцев вирішив трохи відзначити успіх зі своїми офіцерами, за «російським звичаєм».

А в цей час у сферах високої політики вже вирували пристрасті, внаслідок чого ВПС Ізраїлю на місяць припинили всі польоти над єгипетською територією до з’ясування причин таких нечуваних втрат. Садат, який спочатку дізнався про свою перемогу з повідомлень ізраїльського радіо, запросив від радянських полководців підтвердження. Отримавши його, Анвар прийшов у захват. Він знову зателефонував Брежнєву й гаряче подякував за подвиг героїв. Потім дав команду негайно доставити до нього командира відзначеного дивізіону.

Кутинцева вирвали буквально з-за столу й, у супроводі посла СРСР, представили Садату. Анвар зняв, мало не зі своїх грудей, якийсь вищий єгипетський орден, розміром із сковорідку, увесь усіяний діамантами та брильянтами. Після чого урочисто почепив його на груди Кутинцева. Було багато теплих слів і промов.

Одразу ж після виходу посол зажадав від Кутинцева здати «діамантову сковорідку» на користь держави, що той і зробив. Але оскільки Садат не раз хвалив героя Брежнєву, тому теж нічого не залишалося робити, як присвоїти Кутинцеву звання Героя Радянського Союзу.

Правда, цьому ледь не завадив невеликий інцидент. Одразу ж від Садата Кутинцев повернувся за святковий стіл до друзів, і тут уже вони «дали» як слід, благо спирту для техніки там не шкодували. Коли стали вкладатися спати, Кутинцев зробив зауваження своєму замполіту майору Фокіну, що в того сильно пітніють ноги. Фокін, щоб ноги не пітніли, поклав свої ступні в морозильну камеру холодильника і заснув. Обсяги випитого, вочевидь, сприяли прийняттю ним цього рішення.

Вранці він виявив, що відморозив ноги. Для лікарів єгипетського госпіталю, куди терміново привезли постраждалого, такий вид захворювання, як обмороження, був «таємницею за сімома печатями». Навіть перекласти цей діагноз для них було складно. Морозильник виявився добрим. Справа йшла мало не до гангрени. У результаті обмороженого в Єгипті майора літаком відправили в госпіталь Бурденка, де вже радянські лікарі ноги йому все ж таки врятували.

Повернувшись у Союз, Кутинцев отримав Золоту Зірку Героя, звання полковника і згодом викладав у Харківській інженерній академії ППО. Великого командира з нього у мирний час так і не вийшло. Замполіт через скандальне обмороження отримав лише орден Червоної Зірки. Ордени та медалі отримали всі солдати й офіцери «кутинцевського» дивізіону.

Попри збитий літак союзників, дивізіон Кутинцева записав на свій рахунок 11 літаків противника, не маючи втрат.

Посилання на Кутинцева та події конфлікту:

https://warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=2009

Ссылка на wikipedia

https://mevorydoskikharkov.blogspot.com/2016/10/blog-post_21.html

https://topwar.ru/31466-geroy-iz-egipta.html

https://rg.ru/2020/08/03/sovetskie-rakety-sbili-chetyre-fantoma-i-odin-mirazh-50-let-nazad.html

https://peacekeeping-centre.in.ua/Museum/Egypt/Articles/1968-70.htm